Детальні відомості про хворобу та смерть Тараса Шевченка. Перше поховання в Петербурзі, та шлях до перепоховання у Каневі.

 

От якби додому, там би я може одужав

Хвороба


Ще з осені 1860 року Тарас Григорович скаржився на біль у грудях. Тоді, з цими скаргами, він звернувся до лікаря, який наказав йому поберегти себе. З того часу, письменник майже 2 місяці провів у себе вдома, продовжуючи творити: малював копію свого портрета і займався гравіруванням.

26 лютого (9 березня) до Шевченка, в академічну майстерню, в Петербурзі, де він мешкав в той час, завітав його товарищ М. М. Лазаревський, щоб привітати письменника з Днем народження, але застав його у важкому стані. За словами Тараса Григоровича, ще з ночі йому стало зле. Дуже сильний біль почався у грудях, який заважав йому лежати. Тому, він тільки сидів і важко дихав.
Після того, як приїхав лікар, він зробив висновок, що у письменника водянка і зараз вона дійшла до легенів. Не дивлячись на те, що Шевченку було важко говорити, він сказав, що дуже хотів би побувати на рідній землі і планував навесні поїхати в Україну “От якби додому, там би я може одужав”.

Близько 9-тої години вечора до хворого знову навідався лікар: послухав груди, вода продовжувала наповнювати легені. Поклавши мушку на груди і гірчичники на руки хворого, він залишив його.
Шевченко провів свій День народження в нестерпних муках, але йому постійно надходили листи з вітаннями, які на мить вертали письменнику силу жити і боротися далі. Так, із Полтави надійшла листівка зі словами “батьку! полтавці поздравляють любого кобзаря з іменинами і просять: утни, батьку, орле сизий! Полтавська громада”. Коли Тарас Григорович почув це, то сказав: “спасибі, що не забувають.”

Смерть


Майже всю ніч Шевченко не зімкнув очей, упирався руками в ліжко, адже хвороба не давала йому лягти. В пів на 6 ранку він випив стакан з вершками, спустився в свою майстерню, охнув і впав. Саме в цей час перестало битися серце відомого українського
письменника.


Із спогадів М. Лазаревського, Останній день життя Т. Г. Шевченко

Із свідоцтва про хворобу і смерть, підписаного лікарем Е. Барі, який навідувався до письменника весь цей час відомо “Свидетельство Копия дано сие в том, что Академик Тарас Шевченко, 49 лет от роду, давно уже одержим органическим расстройством печени й сердца (vitium organicum hepatis et cordis); в последнее время развилась водяная болезнь (Нydrops), от которой он умер сего 26 февраля”. Нижче помічено,”47 лет от рождения” , так як лікар помилився з віком Шевченка.


Поховання (Могила в Петербурзі)


Тіло Тараса Григоровича 3 дні пролежало в церкві Академії мистецтв.
Так як у нього не знайшли ніяких коштів на поховання, то комітет Літературного фонду прийняв на себе всі витрати. Але письменники не поступилися фонду, зробили між собою складчину і поховали Шевченка.

В день поховання - біля церкви з’явилась велика кількість людей, які хотіли провести письменника в останній шлях та сказати останнє слово. До труни підходили Куліш, Білозерський, Хартахай, Курочкін. Всі вони проводжали кобзаря українською мовою, на яку в ті часи казали “по-малороссийски”. Вразила людей і промова польського студента Хорошевського, який сказав:“Ти не любив нас, і мав на це повне право; якби було інакше, ти б не був гідний тієї любові, яку заслужив, і тієї слави, яка чекає на тебе як одного з найбільших поетів слов'янського світу”. Таким чином поховання Тараса Григоровича перетворилося на маніфестацію, але тут відбулося зіткнення з поліцією, яка заборонила будь-які промови і почала розчищати кладовище.
Поховали Шевченка на Смоленському кладовищі, в Петербурзі.


На місці могили досьогодні стоїть пам’ятник - камінь з граніту, який було встановлено в 1989 році.


Перепоховання (Могила в Каневі)


58 днів Тарас Григорович був похований в Петербурзі, але в вірші “Заповіт” сам Шевченко зазначав, що хоче бути похований в Україні. Після клопотання М. Лазаревського труну відкопали, відправили до Москви, далі через Серпухів, Орел і Ніжин його нарешті доставили до Києва, в церкву Різдва, на Подолі. Сюди прийшла велика кількість киян, рідні і близькі, щоб попрощатися з письменником.


+фото

 
Родичі хотіли поховати письменника в Києві і один із них, Варфоломій Шевченко прийняв рішення і розпорядився копати яму на Щековиці (гора в Києві,) але приятель Шевченка, Г. Честахівський наполягав на похованні у Каневі, адже він завжди мріяв про “тихе пристанище і спокій коло Канева”.


https://siver.com.ua/_nw/79/78336000.jpg


В травні, 19 числа, труну понесли на руках до пароплава, який і доставив прах письменника в Канів. Так як генерал - губернатор заборонив будь-які промови в церкві, то свій жаль люди виголошували на шляху від церкви до пароплава.
20 травня о 7-мій ранку тіло було відправлено до Канева, в супроводі з братами Шевченка - Йосипа і Микити, їх сім’ями. Також з Варфоломієм Шевченко, Лазаревським та Честахівським. О 4-тій години труну доставили до Канева і поставили в Успенському соборі.
21 травня люди з сіл відкопали могилу та змурували склеп. Як відомо, в панахиді приймали участь 2000 чоловік.
22 травня Тарас Григорович Шевченко був похований на Чернечій горі, де видно і Дніпро, і кручі.


+фото старої могили


Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому” - із спогадів Г. Честахівського.