Кобзар Все про збірку

«Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простою і поетичною грацією вислову»

Іван Франко

Дата створення: Написано: Орієнтовно 1837-39 р.
Опубліковано: 1840 р.

Місце створення: Санкт-Петербург
Мова: українська (використовувалась ярижка (жартівливо-зневажлива назва російської абетки)

Видання цієї збірки - було одним із головних завдань в житті великого поета. Скільки раз він страждав та скільки раз доля не давала виконати цю мрію. Більшість життя у неволі, як “дуже небезпечний злочинець”, знущання царської влади та принизливі скорочення цензорів майбутньої головної книги України, не зламали Шевченка. Кобзар був, є і буде.

Історія створення

Виданню першої збірки сприяли Євген Гребінка, Петро Мартос та Василь Штернберг. Останній виступив ролі художника. Він створив гравюру, на якій зображені співак - кобзар та хлопець - поводир.

За однією із версій головним ініціатором в створенні Кобзаря вважаються Є. Гребінка. Він познайомив Шевченка зі своїм другом П. Мартосом, що товаришував з цензором і міг би виділити кошти на цю ідею.

В другій версії П. Мартос вважає, що саме він став першовідкривачем Шевченківського хисту до писання.

П. Мартос шукав художника, який зміг би намалювати його портрет і Є. Гребінка зарекомендовав Тараса Григоровича як талановитого портретиста.

Одного вечора, після чергового сеансу малювання П. Мартос знайшов шматок паперу, на якому було написано 4 рядки:
“Червоною гадюкою

Несе Альта вісти,

Щоб летіли крюки з поля

Ляшків-панків їсти.”

(Далі цитата із збірника П. І. Мартоса “Эпизоды из жизни Шевченка”)

— Що се таке, Тарас Григорович? — спросил я хозяина.

— Та се, добродію, не вам кажучи, як іноді нападуть злидні, то я пачкаю папірець, — отвечал он. — Так що ж? Се ваше сочинение? — Еге ж! — А багато у вас такого? — Та б чималенько. — А де ж воно? — Та отам, під ліжком у коробці. — А покажіть!

Шевченко вытащил из-под кровати лубочный ящик, наполненный бумагами в кусках, и подал мне. Я сел на кровать и начал разбирать их, но никак не мог добиться толку.

— Дайте мені оці бумаги додому, — сказал я, — я їх прочитаю. — Цур йому, добродію! Воно не варто праці. — Ні, варто — тут є щось дуже добре. — Йо? Чи ви ж не смієтесь із мене? — Та кажу ж, ні. — Сількось, візьміть, коли хочете; тільки, будьте ласкаві, нікому не показуйте й не говоріть. — Та добре ж, добре!

Взявши бумаги, я тотчас же отправился к Гребенке, и мы с большим трудом кое-как привели их в порядок и, что могли, прочитали.

При следующем сеансе я ничего не говорил Шевченку об его стихах, ожидая, не спросит ли он сам о них, но он упорно молчал; наконец я сказал:

— Знаєте що, Тарас Григорьевич? Я прочитав ваші стихи — дуже, дуже добре! Хочете — напечатаю?

— Ой, ні, добродію! Не хочу, не хочу, далебі що не хочу! Щоб іще попобили! Цур йому!

Много труда стоило мне уговорить Шевченка; наконец он согласился, и я в 1840 году напечатал «Кобзаря» .

Перше видання

8 творів на цигарковому папері, 115 сторінок, 1000 примірників та гравюра на початку - таким був перший збірник Кобзаря, який увірвався в історію української літератури.

Перше видання кобзаря відкривалось твором “Думи мої, думи”

До книги входили такі твори:

“Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!”
“Перебендя”
“Катерина”
“Тополя”
“Думка”
“До Основ’яненка”
“Підкова”
“Тарасова ніч”

Після того, як в видання втрутився цензор, наступні примірники вже мали 114 сторінок. До сьогоднішнього часу оригінал Козаря зі 115 сторінками, який вилучили, безпосередньо, у самого Шевченка при арешті, зберігся. За не підтвердженою інформацією, він знаходився у науковій бібліотеці Ленінградського університету, але наразі доля цього примірника невідома.

Критика

Видання Кобзаря стало великою подією в історії літератури.

Деякі газети писали, що “у віршах Шевченка багато вогню, багато почуття глибокого, скрізь дихає в них гаряча любов до вітчизни”, але не всі прийняли вихід книги позитивно.
Реакція російських критиків, здебільшого, була агресивна:

Рецензент з газети “Северная пчела”, з ініціалами Л. Л. писав, що “особливої української мови немає”, хтось не міг прийняти українську мову, тому, казав, що книга написана гібридським діалектом, а хтось був впевнений, що українська мова не має шансів на існування.

Ніхто тоді не міг припустити, що ця книга стане скарбницею віршів про рідну неньку Україну, адже сьогодні від старого до малого знають, що таке Кобзар.

Друге видання

Через 3 роки після першого видання Шевченко вирішив відредагувати початкову версію Кобзаря, тож в 1844 р. світ зустрічає “Чигиринський Кобзар і Гайдамаки”.
До збірки входили тіж самі, 8 творів, що були в першій книзі, а також поема “Гайдамаки”.

Повна і оригінальна назва другого видання була такою “Чигиринскій Кобзарь и Гайдамакы и дв? поэмы на малороссійскомъ язык? Т. Г. Шевченка”

Виданню сприяв книготорговець із Петербурга, І.Т. Лисенков. Не встиг І. Т. Лисенков надрукувати другий Кобзар, як від керівництва вийшов наказ на заборону продажу цієї книги. Тоді ж Шевченка заарештували і заслали в Оренбург.

Чому це видання називається “Чигиринський” є кілька версій:

Щоб заплутати цензорів
З комерційних міркувань
Має відношення до історії з Богданом Хмельницьким, адже його маєток розташовувався у місті Чигирин.

Третє видання

Під час другого заслання (1850-1857 рр), мрією Шевченка було повернення в Україну та перевидання Кобзаря.
Повернувшись додому, сама доля звела Тараса Григоровича з меценатом Платоном Федоровичем Симиренком. Знайомство для них обох стало за честь і вже через декілька годин, поет став для родини Симиренків як рідний.

Одного разу за обідом, актуальною стала тема про книгу Кобзар, якої ніде не було в продажу. Тоді ж Шевченко відповів, що не має коштів на видання. Симиренко відразу запропонував виділити кошти на таку важливу справу, чим самим, на крок приблизив поета до виконання його другої мрії.

Платон Симиренко виступив не тільки “спонсором”, а й “маркетологом”, адже після того, як було випущено 5800 примірників, він безкоштовно розповсюдив книгу серед селян України та своїх робочих.

Коли Симиренко отримав перший примірник і побачив своє прізвище та ім’я на першій сторінці, то обурився і сказав “Нікому не може бути ніякого діла до того, як я витрачаю свої гроші”.

До третього видання увійшли 17 творів:

”Псалми Давидові”
“Наймичка”
“Утоплена”
“Причинна”
“Вітре буйний, вітре буйний”
“Тече вода в синє море”
“Тяжко - важко в світі жити”
І всі твори з попереднього видання “Чигиринського Кобзаря”.

Це цікаво: в тому ж, 1860 р., Кобзар був переведений російською мовою та виданий російськими поетам, під редакцією М. Гербеля.

Третє видання стало останнім для Тараса Шевченка, адже через рік, у 1861 р. великий український поет помер.

Інші видання

Четверте видання готувалось до публікації ще за життя Шевченка, але вийшло воно вже після його смерті, в 1861 р. Це не була повноцінна книга, це було декілька сторінок в журналі “Основа”.
В 1961 р., тобто після 100 років з останнього друкування, Кобзар вийшов книгою, нарешті сучасною українською мовою. Кошти на цю книгу (мабуть, про яку справді мріяв Шевченко) було виділено українським підприємцем, який проживав в Канаді Степаном Дурбаком.

Цікаві факти про Кобзар

В 1860 р., коли в виданні Кобзаря приймав участь П. Симиренко, справжнє число примірників було не 5800, а 6050. 250 примірників були нецензурованої версії. Своїми руками Шевченко вклеював заборонені цензурою рядки віршів, які були надруковані на маленьких шматочках паперу.
В 1861 р. вийшов “Буквар” Тараса Шевченка. Взагалі, Симиренко разом з Шевченком готували підручники для шкільної програми, але смерть поета, а через декілька років і його вірного друга Симиренка, не дали втілити в життя цю задумку.
В 1861 р., коли Кобзар був виданий в журналі “Основа”, вірші були написані по системі Кушіла, тобто кулішовкою. На кожному слові, яке складалось з декількох складів, стояв наголос, крім української букви “і”, адже за технічних причин типографія не могла поставити на ній наголос.
В Черкасах існує музей, який має назву “Музей Однієї книги”. Він містить велику кількість раритетних видань Кобзаря.
В Києві існує музей мікромініатюри, в ньому зберігається сама маленька книга Кобзаря. Вона має 12 сторінок, а обкладинка зроблена з листя безсмертника, площею 0, 6 мм². В ній містяться 6 творів, портрет поета, а також зображення його хати в Моринцях. Товщина букв складає 3 мікрона. Автор цієї дивовижної роботи українець Микола Сядристий.

Автор статті Коломоєць Катерина